Фільм “Довбуш” стартував у всеукраїнському прокаті 24 серпня до Дня Незалежності України. Кінострічка вже встигла поділити думки глядачів. Розповідаємо, якої уваги заслуговує фільм та розкриваємо головні спойлери.
Фільм “Довбуш” стартував у всеукраїнському прокаті 24 серпня до Дня Незалежності України. Кінострічка вже встигла поділити думки глядачів. Розповідаємо, якої уваги заслуговує фільм та розкриваємо головні спойлери.
Чому варто піти на фільм “Довбуш”
Естетика Карпат. Це як окремий чіт-код для зйомки неймовірних кадрів. Фільм “Довбуш” демонструє усьому світу, що в Україні можна зробити “вау ефект” у кадрі від самої лише локації. Не витрачаючи величезні суми на антураж. Тут і густі темні ліси для містичності, і поле бою на скелях для епічності, і гірські вершини на заході для романтичної атмосфери. Кожен кадр продуманий до найменших деталей і занурює у відповідну атмосферу 18 століття.
Чоловічі персонажі. Хоч на початку важко відрізнити Івана Довбуша від Джека Горобця, однак при перегляді герої розкриваються дедалі більше. Не тільки Іван, а й усі чоловіки у фільмі мають неймовірно сильний характер – харизматичність та крутість у всіх її проявах. Поведінка, слова, погляди, рухи – усе це неймовірно гарно спродюсовано та змушує затримувати погляд на екрані. А ще у кожного з них є пишні вуса.
Акторська гра. При перегляді здається, що актори були народжені саме для цих ролей. Уявити когось іншого замість Сергія Стрельникова на місці Олекси Довбуша важко, а щодо його брата Івана Довбуша, якого зіграв Олексій Гнатковський, – майже неможливо. Типаж, міміка, говір – усе це змушує глядача повірити, що на екрані справжні опришки. І хоч моментами образи занадто ідеалізовані, але дуже потрібні саме зараз. Історичних та легендарних постатей, якими можуть захоплюватися українці, багато, але правильно донесені та показані у правильному контексті – одиниці.
Карпатські традиції та великодки. Вимова тих чи інших слів, говірка, приказки та прикмети, а також відсилки до інших робіт тягнуться через увесь фільм. Тут висвітлено усе: починаючи від побуту та гірських будинків до алюзії на картину Леонарда Да Вінчі “Таємна Вечеря” під час зборів опришків. Продумані деталі, образи та акцентні нюанси роблять фільм культурною спадщиною не лише української, а й світової кінематографії.
View this post on Instagram
A post shared by Пригодницько-історичний екшн «Довбуш» (@dovbush_movie)
За що хейтять фільм “Довбуш”
Образ страждальної української жінки. За історією в Олекси була сильна характером та вольова дружина. І такою мала б бути Марічка, однак та нагадує більше героїнь поем Шевченка. Нелегка доля, вийшла заміж за нелюба, думає про колишнього, боїться осуду суспільства, якщо раптом обере любов, а не норми. Відсутність стрижня й не до кінця розкритий характер героїні значно уступає перед пропрацьованими чоловічими образами.
Тонування. Через специфіку вимови, загального мовлення та періодичні титри місцями може бути важко зрозуміти, що саме говорять персонажі. Все залежатиме від вашого мовного досвіду та знання діалектів. Також незвично чути живу мову, якою вона є, без ідеалізації українським дубляжем.
Непослідовність подій. Фільм змонтовано часовими відрізками. Час від часу не встигаєш зрозуміти, що це йде згадка назад у часі, а не продовження сюжету. Відтак при показі “загибелі” малого Довбуша спершу думаєш, що це нова сюжетна лінія, а не спогади головного героя.
Камера у русі. У фільмі більшість кадрів знято без закріпленої на місці камери. Це добре показує динаміку, однак моментами заважає сконцентруватись на конкретному моменті: чи то поле битви, чи поцілунок Довбуша з Марічкою.
View this post on Instagram
A post shared by Пригодницько-історичний екшн «Довбуш» (@dovbush_movie)
Обережно, спойлери!
120 млн гривень на фільм, 65 млн грн з яких державні. Саме така сума була витрачена на фільм “Довбуш”. І якщо українські кіностудії залюбки взялись за створення стрічки на основі цього бюджету, то закордонні підприємства взагалі б відмовились. Для України – це рекордна сума за усю історію кінематографії. Для світової ж кіноіндустрії – це не складає навіть ¼ стандартного бюджету. Натомість режисери “Довбуша” змогли відпрацювати кожну гривню на максимум: відшили сотні неймовірно деталізованих костюмів і створили кадри не гірші за серіали на Нетфліксі.
Розвінчування міфу. Уперше з 1959 року в українській кіноіндустрії так масштабно заговорили про Довбуша. І не тільки про того, чиє ім’я упродовж усього сюжету намагаються згадувати найменше. А також показали світу його брата Івана, як не менш важливу історичну постать і одного з головних героїв. Якщо про Олексу ми можемо прочитати у будь-якому підручнику з історії України, то про Івана можна знайти хіба що статтю у Вікіпедії. Саме тому Олесь Санін створив такого персонажа, що своїм характером та поведінкою майже затьмарив головного героя Олексу та ще раз нагадав світу, що Довбушів в Україні було кілька.
Історичне тло. Хоч за основу фільму були взяті справжні історичні події, однак без авторського домислу та творчої вигадки не обійшлось. Збігів з реальністю дуже мало, однак назвати фільм історично невірогідним не можна. Як для звичайного глядача, а не експерта, фільм добре передає основний задум та розкриває Довбушів з нових сторін.
Довгобуд. Фільм “Довбуш” мав вийти ще у 2021 році, однак через локдаун та війну ми побачили його лише зараз. Не можна сказати, що це погано для самого фільму, адже наразі увага до всього українського досягла апогею і точно більша, ніж була 2 роки тому. А новий погляд на Олексу Довбуша робить його героєм на рівні з персонажами Марвел. Окрім того, у рамках сучасності, втілення символу боротьби проти несправедливості, як головної риси персонажа, робить його ще актуальнішим.
Кінострічку переглядала Юлія Коломієць