Трохи незвично говорити про гостинність стосовно батьків і дітей. Однак у самій суті християнського вчення закладений принцип, що діти – не власність, якою ми володіємо і розпоряджаємося, а дар, який потрібно пестити і леліяти. Діти – найбільш важливі гості. Вони входять в наш будинок, вимагаючи чуйної уваги, залишаються з нами на якийсь час і потім покидають нас, щоб іти своїм шляхом. Діти – ті самі незнайомці, яких потрібно вивчати, інформує Ukr.Media.
У них свій світ, свій ритм, своя місткість добра і зла. Їх не пояснити, подивившись на батьків. Не дивно, що багато кажуть про своїх дітей: «Які вони всі різні, несхожі один на одного! Ми тільки дивимся, дивлячись на них». Батькові і матері часто краще видно, ніж друзям, наскільки їхні діти відрізняються і від них самих, і один від одного. Діти несуть у собі якийсь прихований скарб, який потрібно явити у світ, виростивши і виховавши його в гостинному домі. Потрібно багато часу і терпіння для того, щоб маленький незнайомець відчув себе по-справжньому вдома.
Не дивно, що батькам доводиться вчитися любити своїх дітей. Буває, що тато чи мама здатні чесно визнати, що не відчувають особливої прихильності до дитини, що вона для них чужа. Так відбувається не тому, що дитина небажана, а тому що любов не виникає автоматично. Вона виникає з відносин, які повинні рости і розвиватися. Можна сказати, що любов між батьками і дітьми досягає своєї повноти, коли вони здатні побачити один в одному побратимів – членів одного людського роду. Тоді різниця у віці, здібностях і поведінці ніщо порівняно з тим, що їх об'єднує.
Що ж батьки можуть дати своїм чадам? Будинок – місце, де їх приймають, де у дітей є можливість рости і дізнаватися, що є благо, а що – зло. Це місце, в якому можна без страху задавати будь-які питання і пізнавати життя в різних його проявах, не боячись бути відкинутим. Це місце, де дітям допомагають навчитися слухати своє серце і знайти ту внутрішню свободу, яка допоможе їм у свій час покинути будинок і рухатися вперед. Гостинний дім – це простір, де батьки і діти розкривають один для одного, розкривають свій дар, де вони стають побратимами і підтримують один одного на нелегкому життєвому шляху.
Усвідомлення того, що діти – це наші гості, приносить велике полегшення, оскільки багато батьків страждають від глибокого почуття провини перед своїм дитям, вважаючи, що вони несуть відповідальність за всі їхні труднощі. Коли син або донька обирає чужий батькам спосіб життя, то у них виникають болісні питання: «Що ми робили не так? Що потрібно було зробити, щоб запобігти подібному?». Проте діти – це не маріонетки, якими можна управляти, і не тварини, яких можна видресирувати. Вони не майно, за яке ми відповідаємо, а гості, яких потрібно радо зустріти…
Труднощі батьків полягають в тому, щоб виростити дітей у свободі, яка дозволить їм стати на ноги – фізично, інтелектуально і духовно – і йти далі своїм шляхом. У батьків завжди буде спокуса приліпитися до своїх нащадків, використовувати їх для задоволення власних потреб або утримувати при собі, прямо нагадуючи або натякаючи, що діти всім їм зобов'язані. Насправді, не так легко відпустити дитину після стількох років любові і праці, які ми вкладали в його виховання. Але якщо нагадувати собі, що діти – це всього лише гості, у яких своє життя, яким ми не можемо розпоряджатися, то нам простіше буде проводити їх з миром і благословенням. Хороший господар не тільки з честю зустрічає гостя, оточуючи його турботою і увагою, але і легко відпускає його.
Джерело: ukr.media