До 6 травня в Музеї історії міста Києва триває виставка "ΑΝΑΣΤΆΣΗΣ. Світло Воскресіння", що демонструє витоки та становлення найважливішого християнського свята, Великодня. Головні символи експозиції — дерево життя і писанка — два надпотужні образи, що ілюструють спадковість поколінь і безперервність буття. Про сакральне значення писанки та традиції розпису спеціально для VOGUE розповідають науковці Музею.
Реклама
Сакральне значення писанки ґрунтується на символізмі самого яйця та сенсах знаків, що написані на ньому.
До речі, писанки саме пишуть, а не малюють. Писанки ніколи не вживали в їжу, ними не бавилися, їх дарували найріднішим як обереги — адже вони були позначені магічними орнаментами, пов’язаними із давніми віруваннями та народним календарем, що базувався на сонячному циклі: Калита, Коляда, Йордан, Колодій і, нарешті, — Великдень.
У цей день люди святкували перемогу сонця над темрявою, життя над смертю, весни над зимою і як сонячний символ дарували одне одному "красні яєчка". Навіть із поширенням християнства первісна назва "Великодня" збереглася, бо його семантичне значення "найбільшого в році дня" якнайкраще відповідало переносному значенню "найважливішого дня" для християн — Воскресінню Христа.
Писанка вписалась і в християнські великодні обряди; до язичницьких магічних орнаментів додавалися написи “Христос воскрес!”, “Воістину воскрес!”, зображення церков; крапки, що означали зорі, які стали сльозами Богородиці; риба, яка із символу здоров’я перетворилася на знак Ісуса Христа тощо. Але оскільки писанкарство є мистецтвом консервативним, і досі на сучасних писанках можна розгледіти первісні знаки та символи.
Хоча фізично крихкі писанки не збереглися, символіка передавалася від покоління до покоління, жила в народній пам’яті й не зазнала істотних змін аж до сьогодні. Як не можна було змінювати слів у молитві, так не можна було змінювати і писанкові орнаменти — це порушення не лише традиції, а й релігійно-світоглядних законів.
Навіть перетворившись із язичницької на християнську, писанка однаково наділялася людьми унікальними властивостями, була оберегом на всі випадки життя. "Писанками лікувалися, гасили пожежу, оберігали поля від шкідників або підвищували посіви, спілкувалися з померлими родичами. Їх дарували на знак кохання", — розповідає майстриня писанкарства Оксана Білоус.
Традиційно писанкарством займалися лише жінки. Люди вірили, що через яйця жінки могли "замовляти" і керувати силами природи.
У середині ХІХ століття для фарбування яєць почали використовувати анілінові барвники. До того мисткині використовували природні — робили відвари з трав, коріння, квітів. Такі фарби, на відміну від сучасних, мали приємні м'які відтінки. Серед найпопулярніших кольорів — червоний, жовтий, чорний, зелений та інші. Багатоколірна писанка є символом родинного щастя, миру, добробуту. Темні писанки писали на поминальні дні, висловлюючи повагу до тих, хто відійшов у інший світ.
У великодньому проєкті Музею історії міста Києва “Анастазис. Світло Воскресіння” особливе місце посідає карта України із писанками, що відтворюють орнаменти майже всіх регіонів країни.
Більшість писанок відома майстриня Оксана Білоус спеціально для виставки створила за зразками, що подані в альбомі Сергія Кульжинського “Опис колекції народних писанок” 1899 року. За цією мапою можна простежити спільну для всіх частин України символіку — сварги, хрести, зорі тощо. А також — регіональні смаки та відмінності у кольорах, стилістиці, масштабі.
У північних та західних областях кольорова гама частіше стримана; використовується чорний, коричневий, бордовий, темно-зелений. Є багато анімалістичних і геометричних символів. У південних і східних регіонах України кольорова гама писанок ширша, але їм притаманна лаконічність — візерунки інколи мають один-два елементи. Писанки центральних регіонів здебільшого чорні з білою лінією та кількома кольоровими елементами. На них можуть бути жовті, червоні, сині, рожеві та фіолетові барви.
На початку XX століття українцям було не до писанкарства — дві світові війни, радянська окупація, Голодомор. Офіційна влада забороняла святкування Великодня та всі пов’язані із ним традиції. Учителі перевіряли у дітей руки — чи не було часом на них слідів фарб від великодніх яєць.
Тож традиції писанкарства плекали у західних областях України та здебільшого в діаспорі. Саме діаспора допомогла вберегти писанкарство як мистецтво, зафіксувати орнаменти різних регіонів України — тих, звідки емігрували майстри. У експозиції “Анастазис. Світло Воскресіння” представлена велика колекція американських діаспорних писанок Ніни Булавицької, дружини відомого художника Олекси Булавицького.
