У розпал повномасштабної війни айтівець Олексій Ерінчак відкрив у серці Києва триповерхову книгарню “Сенс” — і вірить, що новий простір на Хрещатику стане осередком розвитку сучасної культури.
Реклама
“Це схоже на здійснену мрію”, — кажу я Олексієві Ерінчаку, який водить мене новим “Сенсом на Хрещатику”, який щойно відкрився. Простір розташувався біля міської адміністрації — з вікон відкривається краєвид на головну вулицю столиці та Бессарабський ринок. Вкластися під час повномасштабної війни в триповерхову безбар’єрну книгарню на півтори тисячі квадратних метрів, з окремим поверхом для літературних заходів, — ризиковано як бізнес і водночас романтично як жест. Проте її засновник не боїться викликів — перший київський “Сенс” Ерінчак запустив на Арсенальній в грудні 2021 року, під час чергового карантину через пандемію, коли вже говорили про підготовку Росії до великого вторгнення і скептично додавали, що “книжки зараз нікому не потрібні”.
У російськомовному Миколаєві, звідки Олексій родом, любов до української мови та культури йому прищепила бабуся. Вона розповідала онуку про Голодомор і про те, що зробив з її родиною радянський режим. “У 2005-му, коли я вступив до Національного університету кораблебудування, намагався перейти на українську. Але спроба була невдалою — складно, коли ти юний, а тебе ніхто не розуміє. Я знав одного місцевого хлопця, музиканта та графітника, який завжди говорив українською — єдиний в моєму колі спілкування. Він показав мені, що таке можливо навіть у зросійщеному оточенні”.
У книжковій сфері Ерінчак — людина нова, у цей світ він прийшов з IT. Останні 15 років Олексій жив у Миколаєві, Одесі, Тель-Авіві та Києві. Почав працювати в 17 років — підключав людям інтернет; займався онлайн-маркетингом. І навіть встиг спробувати себе в політиці: у 2015-му на виборах міського голови Миколаєва керував кампанією Олександра Сєнкевича і допоміг йому перемогти. Зрештою, в 2021 році Олексій започаткував студію розробки мобільних ігор Hitica, якою керує й донині.
Книгарню на Арсенальній Ерінчак відкрив, щоб сусідській спільноті було де зустрічатись: він сам живе поруч, і таких місць йому бракувало. Сміється, що тоді нічого взагалі не знав про книжковий бізнес — але мав ідею власної крамниці й шукав тих, хто може її реалізувати. “Пам’ятаю, як подзвонив своїй подрузі Вероніці Селезі, співзасновниці громадської організації “Бібліотека майбутнього”, що опікується модернізацією публічних бібліотек Києва. І завдяки їй познайомився з Надійкою Вовк, яка стала директоркою “Сенсу”, — згадує Олексій. — Це мій принцип: якщо чогось не розумію, питаю експертів і потім оперую процесом. У мене ніколи не було комплексу самозванця: я знайшов класних людей і створив простір, який живе, працює та надихає”.
"У мене ніколи не було комплексу самозванця: я знайшов класних людей і створив простір, який живе, працює та надихає"
Ця історія звучить просто, проте Олексій — людина напрочуд скромна, і применшує свої таланти. Ерінчаку завжди була небайдужа громадська сфера, а під час навчання в Києво-Могилянській бізнес-школі та Українській школі політичних студій він почав цікавитися темами національної безпеки, важливою умовою якої є потужна та незалежна від колоніальних впливів культура. Відкриваючи “Сенс”, мав на меті розширюватися переважно в російськомовні регіони, створюючи там нові україноцентричні осередки. Південь, Схід — сенси потрібні всюди.
З проєкту Ерінчака в Києві почався бум на незалежні книгарні, які відкривалися під час великої війни. Восени минулого року Український інститут книги нарахував у столиці 104 книжкові крамниці, з них 14 з’явилися торік. “Сенс” не припиняв працювати навіть у лютому-березні 2022-го, коли російські війська стояли під Києвом, — на додачу крамниця стала базою волонтерської групи “Печерські котики”.
“Журналісти запитували: як ви наважилися створити книгарню в такі часи? Але “такі часи” з нами надовго”, — каже Олексій. За два роки в “Сенсі” запустили книжковий клуб та онлайн-медіа про культуру “Сенсор”, провели понад сотню заходів, зокрема презентацію книжки Віри Агеєвої “Марсіани на Хрещатику” про літературний Київ початку XX століття та твору Олександра Михеда “Позивний для Йова”, хроніки російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Кияни добре знають, що на вихідні в “Сенсі” важко знайти вільне місце, — виявилося, людям життєво необхідний простір для обміну думками та спілкування, з літературою зокрема.
"Мені часто дзвонять і кажуть: відкрий “Сенс” у Миколаєві чи Одесі. Але я один не можу охопити все. Потрібні десятки, сотні людей, які хочуть змінити країну"
Про відкриття другої книгарні Олексій з командою міркували давно – “ми бачили, що “Сенс” на Арсенальній успішний і вже взимку 2022 року почали говорити про те, що нам мало місця”. Тоді вперше задумалися, що готові відкрити “щось велике і знакове”, посміхається Ерінчак. “Я гуляв Хрещатиком — якраз всі великі міжнародні бренди повиїзжали звідти, і думав: було б круто, аби великий “Сенс” відкрився тут. Вже в травні 2023 я наважився написати власникам простору стосовно аренди. Зрозумів, що це дуже дорого, аби потягнути самому, і почав шукати партнерів”. У цій благородній справі Олексія підтримало п’ять українських компаній, у яких, каже Олексій, такі самі цінності, як і у нього, а культура в пріоритеті, тож їх навіть не треба було переконувати.
Олексій впевнений, що мати велику книгарню у центрі Києва — принципово важливо для української культури, адже книгарня — завжди більше, ніж магазин, де продають та купують книжки. На питання, а чому саме Хрещатик, він відповідає просто: “Хотілося, аби книжки і культура були на помітному місці”. “Не сховані між Київміськбудом та Салютом, як на Арсенальній; не на Подолі, не у дворах на Золотих воротах. А тут — в самому серці міста”.
Ерінчак міркує про те, що культура — базова умова для існування державності. “Старі європейські демократії існують, щоб захищати свою культуру, а наша постійно за себе бореться. Величезна кількість українців поклали за неї життя — представники Розстріляного відродження, шістдесятники. Нам треба дістати її із закутків і поставити на видне місце. Хрещатик — це дуже видне місце”.
Сам він, колись непублічна людина, сьогодні перетворився на трендсеттера книжкового ринку. Читає лекції про те, як запустити проєкти, що змінюють індустрію, дає десятки інтерв’ю на місяць, має великі плани реформування бізнесу — зокрема, стратегію по зменшенню вартості книжок та мріє відкрити величезну бібліотеку, доступну для всіх. Занурення у книжковий бізнес змінило читацькі вподобання Олексія. Він іронічно описує себе як типового бізнесмена-айтівця, який раніше читав здебільшого бізнесову літературу, зокрема книги з лідерства та біографії успішних людей, які ділилися власними історіями успіху і лайфгаками. “Читав те, що допомагало розвиватися в професії: у мене є завдання, я взяв відповідну книжку, яка може допомогти з ним упоратися, прочитав — і щось для себе виніс. Художню літературу практично не читав, не бачив сенсу витрачати на це час”.
Коли з’явився “Сенс”, відповідальності та роботи побільшало, а навкруги точилася повномасштабна війна, тож Олексій відчув, що не хоче читати щось корисне — натомість потребує книжок “для душі”. “Я прийшов до консультантів із запитом: “Я дуже втомився, мій мозок не вивозить, дайте щось художнє, але легке й захопливе”. Олексію порадили детектив “Я бачу, вас цікавить пітьма” Ілларіона Павлюка: “Я проковтнув його за два з половиною дні”. Ерінчак міркує про те, що часто люди, які надають перевагу бізнесовій літературі, ставляться до художньої як до чогось непотрібного, адже бізнес-книжки мають для них певну функцію. “Насправді ж художня літературу для людини з бізнесу робить навіть більше: вона виключає у тебе оцю функцію “людини-дії” та вмикає функцію “людини-творчості”. Коли ти занурюєшся у класно написану історію, це надихає, у тебе починають краще працювати нейронні зв’язки, і ти мислиш більш креативно. Телефон відкладається в іншу кімнату, і ти отримуєш задоволення від історії, стилю, від авторських прийомів”.
Олексій зізнається, що у книжковому бізнесі йому більше подобається працювати за лаштунками, проте тепер мусить бути помітнішим, бо саме так будуються великі бренди. “Одна з наших амбіцій — надихнути людей власним прикладом. Мені часто дзвонять і кажуть: відкрий “Сенс” у Миколаєві чи Одесі. Але я один не можу охопити все. Я хочу, щоб якийсь айтівець із Вознесенська приїхав у Київ, зайшов у “Сенс” на Хрещатику й подумав: “О! Я зроблю таку книгарню вдома”. Потрібні десятки, сотні людей, які хочуть змінити країну”.
Фото: Lesha Berezovskiy
Стиль: Viktoriia Filipova
Тест: Дарія Слободяник
