18 лютого виповнюється 91 рік Йоко Оно — авангардній художниці й активістці, яка, проте, ввійшла в історію передусім як дружина Джона Леннона. Що потрібно знати про художницю, крім її любовної історії з легендарним учасником The Beatles, читайте в нашому матеріалі.
Йоко Оно і Джон Леннон
Родина
Йоко Оно народилася в Японії, але дитинство провела між Токіо й Сан-Франциско: її батько працював у Банку Японії в США, і Йоко з матір’ю то переїжджала до нього в Штати, то поверталася в Токіо. У двадцять років дівчина знову вирушила до Америки, де вирішила вивчати літературу й мистецтво. До знайомства з Джоном Ленноном у 1966 році Йоко Оно встигла двічі вийти заміж, а від другого чоловіка, Ентоні Кокса, у 1963 році народила доньку Кеко. До слова, з музикою в Йоко Оно завжди були особливі відносини: на скрипці грав її батько, музикантами були троє її чоловіків: японський композитор Тосі Ітіянагі, американський музикант Ентоні Кокс і, власне, Джон Леннон.
Реклама 
Йоко Оно
Мистецтво
В уявленні широкої аудиторії Йоко Оно — дружина й вдова Джона Леннона, або, як люблять називати її шанувальники гурту, “жінка, що розвалила The Beatles”. Але для тих, хто цікавиться мистецтвом, Йоко Оно була і є важливою художницею-концептуалісткою, яка поряд із Мариною Абрамович стояла біля витоків такого жанру, як перформанс. Її перформанси ввійшли в історію сучасного мистецтва, їх вивчають в університетах, хоча заведено вважати, що її перші акції на початку 1960-х не мали великого успіху. Художниця-початківка співпрацювала з кращими з найкращих: наприкінці 1950-х вона взяла участь у перформансі композитора-мінімаліста Джона Кейджа. Йоко лежала на піаніно, а музикант грав на ньому за допомогою різних предметів. Уже тоді в цій акції художниця заявила один із ключових принципів своєї творчості — випробування себе.
Перформанс Йоко Оно “Утни шматок”
Один із найзнаменитіших перформансів Оно — “Утни шматок” (Cut Piece), який художниця виконувала з 1964 по 1966 роки, а потім повторила в Парижі у 2003 році. Під час акції Йоко Оно сиділа в галереї в ефектній сукні, поруч лежали ножиці. Вона пропонувала глядачам підходити до неї по черзі й відрізати шматок від сукні, і в підсумку залишалася оголеною наприкінці перформансу. “Я хотіла, щоб люди брали все, що вони захочуть, тому було дуже важливо сказати: відрізайте шматок будь-якого розміру й у будь-якому місці”, — пізніше пояснить художниця. Як і Марина Абрамович, Йоко Оно однією з перших почала запрошувати глядачів взяти участь у власних перформансах, з одного боку, провокуючи публіку, з іншого — випробовуючи власні межі й своє тіло.
Перформанс “У ліжку за мир”
Саме завдяки мистецтву Йоко Оно познайомилася із Джоном Ленноном. Це сталося в листопаді 1966 року в лондонській галереї, де відкрилася виставка Оно — інсталяція з драбиною в центрі галереї. Піднявшись драбиною, глядач упирався в полотно, до якого була прикріплена лупа. Подивившись крізь неї, він бачив напис: “Так”. Цей гуманістичний перформанс, за чутками, справив на Леннона сильне враження. Далі разом із Ленноном вони проведуть безліч спільних акцій, більшість із них матиме громадянський характер. Наприклад, протест “У ліжку за мир”, який розпочався 25 березня 1969 року в президентському люксі готелю Hilton в Амстердамі. Упевнені, що преса кишітиме новинами про їхній шлюб, Леннон і Йоко вирішили використати цю увагу, щоб висловити власну опозиційну думку про війну у В’єтнамі. Лежачи в ліжку, вони кілька днів давали інтерв’ю й позували для преси, і в такий спосіб започаткували низку антивоєнних перформансів.
Музика
У 1969 році Йоко Оно і Джон Леннон заснували гурт Plastic Ono Band, учасниками якого, крім них, у різний час були Ерік Клептон, Рінго Старр та інші зірки. Разом Оно і Леннон устигли записати вісім альбомів. Найвідомішим і найавангарднішим був перший — Unfinished Music No.1: Two Virgins, і навіть якщо ви його не чули, то напевне бачили його скандальну обкладинку, на якій музиканти були зображені оголеними.
Одна з найважливіших пісень для розуміння, хто така Йоко Оно — це “Sisters, O Sisters”. Пісня вперше прозвучала в альбомі 1972 року Some Time in New York City. Феміністський гімн, лист до сестер — так називали пісню в 1970-ті. Вона й справді стала гімном сестринства й черговою політичною заявою Йоко Оно, що закликала жінок використовувати свою силу для поліпшення світу. Приклад іще однієї гострополітичної композиції — “Woman Is the Nigger of the World”, що постала зі знаменитої фрази Йоко Оно “Жінки — темношкірі світу”. Фраза, яку Йоко Оно придумала в інтерв’ю 1969 року, цитувалася на обкладинці журналу. Спершу радіостанції не брали трек у ротацію, але в підсумку він потрапив до сотні найпопулярніших пісень чарту Billboard, а The National Organization for Women нагородила Леннона й Оно за їхній внесок у розвиток фемінізму.
Стиль
Художниця дотепер зберегла своє неповторне відчуття стилю. На весілля з Джоном вона вдягла крепову мінісукню, гольфи, кросівки й капелюх від сонця. Під час перформансів у ліжку вона лежала в піжамі. Сьогодні її часто можна побачити у фірмовому капелюсі-дербі та байкерській куртці. Коли Йоко якось запитали про її стиль, вона відповіла: “Мій секрет краси… нічого! Я не п’ю занадто багато води. Я не дуже добре їм. Іноді я хитрую й беру шоколадку”.
Йоко Оно і Джон Леннон
Йоко Оно і Джон Леннон
Йоко Оно