Режисерка Анна Бурячкова дебютувала у великому кіно з щемкою драмою дорослішання “Назавжди-Назавжди”, прем'єра якої відбулася 2023 року на Венеційському кінофестивалі. В інтерв'ю українському Vogue Анна розповіла про власне дорослішання у Києві 90-тих, роботу з акторами та реакцію на фільм глядачів.
Реклама
Короткострижена, темноволоса, з численними татуюваннями, які закарбували важливі для неї події та відчуття, Анна Бурячкова приходить на інтерв’ю після 18-годинної робочої зміни. Увесь день вони з командою фільмували комерційний ролик, а на знімальний майданчик Анна прибула буквально з потяга — тільки-но завершила фестивальний тур зі своїм першим повнометражним фільмом “Назавжди-Назавжди” в сербському Белграді та німецькому Котбусі, де виграла головний приз.
До цьогорічного дебюту в ігровому кіно київська режисерка зробила імʼя на гучних музичних кліпах і рекламі. Вона наповнила химерними образами відео “Відлік” Onuka, показала, як добро може вижити у світі, що вмирає, у кліпі “Секрет” гурту “Друга ріка”, перенесла сучасний Київ у Середньовіччя в роботі “Середні віки” колективу Brutto та розповіла пронизливу історію про біль втрати на війні в ролику “Герої вмирають” артистки та військової Стасік.
Бурячкова каже, що комерційне відео може надихати та бути витвором мистецтва. “Мені цікава реклама-маніфест — де я можу розповісти історії людей або передати в короткому форматі власні погляди на світ. Водночас я не беру в роботу комедійні ролики, бо вважаю, що комедія — це не моє, — ділиться Анна. — Мабуть, я найбільше за всіх працювала в ковідний 2020 рік, не зупинялася ні на день, бо основний запит був на режисерів, які вміють плакати та співчувати”.
Бурячкова тривалий час співпрацювала з потужним київським продакшеном Radioaktive Film. У 2014 році як друга режисерка в його складі вона долучилася до британця Даніеля Вульфа у зніманнях кліпу Iron Sky для шотландського музиканта Паоло Нутіні. Ролик наповнений індустріальними краєвидами Києва та сценами, знятими у спальних мікрорайонах Троєщини. Він здобув нагороди як найкращий кліп для попвиконавця та найкраща операторська робота на церемонії вручення UK MTV Video Music Awards у 2014 році — та вплинув на подальшу естетику в кліпмейкерстві: світові музиканти Imagine Dragons, Coldplay та Stromae почали знімати ролики на фоні планової забудови Києва. Тоді Бурячкова зрозуміла, що нарешті у кліпи можна вмістити “темряву”. Це слово не раз звучить під час нашої розмови, хоча сама Анна — вельми позитивна людина.
“Нещодавно я збирала свій шоурил і зрозуміла, що десь у 80 % моїх робіт є гопники і щось дуже похмуре, — розповідає режисерка. — У темряві ми ховаємо всі наші страхи, весь біль. Це як альбоми Radiohead: вони депресивні, але для мене завжди працюють як музика для піднесення. Ти її слухаєш, і стає легше. Ти дивишся Гаспара Ное чи Ларса фон Трієра, і стає легше, бо в твоєму житті, на щастя, такого немає”.
Цього року Анна представила свою дебютну режисерську кінороботу — драму про дорослішання “Назавжди-Назавжди”, події якої відбуваються у 1990-ті роки в Києві. У цій імпульсивній, енергійній стрічці йдеться про 15-річну Тоню, яка переводиться до нової школи та вливається в банду підлітків. Упродовж фільму з’ясовується: героїня тікає від аб’юзивного бойфренда, але нове оточення може виявитися жорстокішим за її переслідувача.
У ролях Тоні та її друзів — молоді актори й акторки Аліна Чебан, Захар Щадрін, Артур Алієв, Єлизавета Цілик. Грають реалістично, щиро та дуже емоційно. Бурячкова має особливу методику кастингу — проводить “акторську медитацію”, під час якої актори разом з Анною заглиблюються на емоційне дно, а потім повертаються; вправа зазвичай триває сім хвилин.
Драма “Назавжди-Назавжди” вливається у тренд українського кіно останніх років, яке намагається наново осмислити буремні дев’яності. Бурячкова переконана, що показане в ньому не могло б статися, наприклад, у 2004-му — натоді суспільство вже змінилося і стало значно менш жорстоким.
Анна народилась у 1980-х у Києві, дитинство провела в центрі столиці — поблизу метро “Палац Україна”, часто опинялася біля закладу “Маямі Блюз”, де збирався місцевий кримінальний контингент. У школі вчилася разом з “інтелігентськими дітьми” (у будинку, де жила Бурячкова, давали квартири працівникам культури) та мешканцями пролетарських кварталів поруч із крематорієм на Байковому кладовищі. Каже, бачила, як ровесники зі складних родин мали певний “моральний компас”, а ті, що були з благополучних сімей, навпаки, робили страшні речі: “Всі були водночас покидьками і хорошими”.
“Коли ми з Мариною Степанською (співсценаристка фільму. — Прим. авт.) писали цей сценарій, то усвідомили, що на Троєщині, де виросла вона, таких історій, як у мене в центрі, не було. Коли учні з моєї школи йшли на дискотеку в сусідню, там виставляли міліцейський кордон. Згадуючи ті часи, розуміємо, яким інтенсивним було відчуття вседозволеності. Це стосувалося не конкретно сексу чи наркотиків і алкоголю, адже можна було сидіти у когось на хаті, поки батьків немає тижнями, і все спробувати. Ми з друзями, наприклад, у той час дивилися фільми Пазоліні: коли тобі 16, це теж значить “все спробувати”, — згадує Бурячкова.
Над “Назавжди-Назавжди” режисерка працювала із творчою командою, яку знає давно. Це художниця Олександра Патока, що відтворила в кадрі колоритний матеріально-побутовий світ 1990-х. Операторка Лена Чеховська, яку Анна називає майстринею психологічної камери, — вона може підійти впритул до акторів, і це не заважатиме їм грати. Юрій Резніченко, який навчив її “емоційного монтажу” та відходу від правил, що здавалися непорушними під час навчання в університеті Карпенка-Карого. Всі вони зустрілися на зніманнях кліпу “Відлік” Onuka у 2016 році.
Світова прем’єра “Назавжди-Назавжди” відбулася на Венеційському кінофестивалі в секції “Горизонти Екстра”. Бурячкова каже: коли почула, що стрічку відібрали, кілька годин не могла поворухнутися. Зізнається, що хотіла саме туди. Відтак півтора місяці до події працювала над майбутньою презентацією: готувала трейлер, постери та інші промоматеріали. Весь цей час режисерці здавалося, що в роботі над фільмом неможливо буде поставити крапку. Остаточно видихнути вдалося лише на показі, куди набився майже повний зал — навіть попри паралельну демонстрацію конкурсної картини “Пам’ять” Мішеля Франко з Джессікою Честейн у головній ролі.
У жовтні в столичному кінотеатрі “Жовтень” українська прем’єра “Назавжди-Назавжди” зібрала два повні зали. Після перегляду інстаграм Бурячкової завалили повідомленнями: глядачі розповідали, як фільм допоміг згадати й пережити власний важкий досвід. Режисерка цитує одне з тих зізнань: “Після цього фільму дуже сумно, але дуже хочеться жити”.
Текст: Алекс Малишенко
Фото: Andrew Grey
Стиль: Sasha Dudchenko
Зачіски, макіяж та грумінг: Daria Zhadan
Асистентка стиліста: Margaryta Starkova
